Вже на цьому тижні Верховна Рада спробує прийняти урядовий проект так званої Пенсійної реформи. Та чи знайшли народні обранці у законопроекті відповіді на всі запитання? Чи зрозуміли, коли, як і за рахунок чого запрацює нова пенсійна система?
Здавалося б, і прихильники, і скептики розібрали вже законопроект по кісточках. Але один з головних моментів – запровадження накопичувальної системи та поступова відмова від солідарної – викликає сумбур. Спираючись на демографічні та економічні показники, очевидно, що солідарна система пенсійного забезпечення себе вичерпала. Але ініціативи щодо впровадження накопичувальної системи достатньо розмиті.
В цьому сенсі можна було б не винаходити велосипед, а звернутися до досвіду розвинутих країн, де вже давно діє змішана система пенсійного страхування, основою якої є недержавні пенсійні фонди. Прикладом, у Великобританії, Німеччині, Італії, Франції «основну погоду» роблять саме недержавні професійні пенсійні фонди. Вони створюються безпосередньо на підприємствах та виробництвах, працівники укладають колективний договір з роботодавцем, на підставі якого він відраховує внески на пенсійне забезпечення і формує пенсійні виплати. Але на шляху до формування таких фондів у нашій країні державі доведеться подолати багато перешкод: в першу чергу, створити умови для існування, беручи на себе всі зобов’язання у форс-мажорних випадках, відновити довіру людей до недержавних фінансових установ, підвищити рівень заробітних плат, з яких можна буде массово щось відкладати.
Тому спробуємо розібратися – як нам, поки ми молоді і сповнені енергії, накопичити на пенсію, особливо не розраховуючи на щедрість держави.
З чого ж розпочати, запитаєте ви?
А хоча б з невеликого депозиту у банку. Немає такої суми, з якої б ми, працюючі, не могли б відкласти 10%. А якщо банк є учасником фонду гарантування вкладів, то будь-яка сума до 200 тисяч гривень все одно повертається вкладнику, тобто ризики близькі до нуля.
У Німеччині дуже популярно турбуватися про свою пенсію з молодості. Для цього німці можуть створювати будь-які форми приватного капіталу: це і купівля нерухомості, і інвестування у цінні папери, і накопичувальні банківські рахунки тощо. Але найрозповсюдженішим способом є укладання індивідуального договору про страхування життя або про пенсійне страхування. До речі, серед моїх підопічних пенсіонерів також є такі, що уклали договір про страхування життя, за яким сьогодні отримують дивіденди. Єдиний недолік – зробили вони це запізно, аби мати суттєвий прибуток. Але за умови вчасного оформлення договору – це також є надійним інструментом забезпечення у старості.
Ще як варіант з мінімальним ризиком – укладання договору довічного утримання. Тобто працююча людина бере на утримання пенсіонера, виділяє частину коштів на його забезпечення, піклується про нього, а на виході отримує нерухомість, яка вже колись працюючому забезпечить безбідну старість. До речі, такий варіант вигідний обом сторонам.
В будь-якому разі, який би ви не обрали варіант – чим швидше це зробити, тим краще. Адже розраховувати на підтримку держави і думати, що пенсія десь далеко, є хибним шляхом. Невідомо, що ще придумають можновладці через 20-30 років, аби зняти з себе відповідальність за розмір пенсійних виплат, але якщо бути готовим зустріти пенсію у всеозброєнні – повірте, навіть старість зможе принести радість та задоволення від життя.
